A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Мар'янівська селищна рада
Луцького району Волинської області

Історичні відомості

Історичні відомості  про села Марянівської селищної ради.

Марянівка – перша згадка 1902 р, дата заснування 1921р.

Площа 2.06 км.кв.

Населення 2600 чол.

Координати  50 2713’’ пн.ш

                          24 4902’’сх .д

Водойма р. Липа

Селище міського типу Марянівка – одне з наймолодших поселень Волинської області. Перші відомості про поселення датовані 1902 роком. Марян Шатурський орендував 50 десятин землі  у графа Красицького, власника багатьох земель у Волинськй області, і поселився на околиці  села Холонів, на даний час територія селища Марянівка. Поселення назвали хутір Мусін, на честь новонародженого сина орендаря. Справи у господарстві пішли не надто добре, бо  у квітні 1903 року через затримку орендної плати поселенців хотіли виселити, але сімя вчинила опір судовому приставу.

З 1906 року на території сучасного селища зявляються перші поселенці з сусіднього села Холонів, переселився і Шатурський. На польських картах 1906 року є хутір Мусін ( Мар’янівка). Тобто у 1906 році поселення вже  називали Мар’янівкою.

30 вересня 1921 року на території Волинського воєводства проведено перепис населення, за яким визначено, що у Мар’янівці проживало 55 людей.

З 1920 року граф Красицький  приймає  активну участь у будівництві залізниці  Луцьк - Львів, що спричинило приплив населення села Мар’янівка і навколишніх сіл. У 1922 р.  залізниця пройшла через територію села, побудували залізничний міст через річку Гнила Липа у Довгові і Мар’янівці.

У 1927 році збудовано залізничну станцю Горохів і при ній будинок поліцейської управи у1928 р.

У 1929 році  поблизу залізничної станції збудовано  зерносховище.

Залізничне сполучення Луцьк-Львів розпочало свою роботу у 1928 році.

У 1940 році в Марянівці організували колгосп «Червона зірка», війна перекреслила плани розвитку господарства. Мир у поселення прийшов 28 березня 1944 року.

У 1940  році розпочала роботу контора заготзерна, 1945 року Міжнародна контора Київського овочетресту.

У 1946 році відкрили початкову школу.

У 1947р організували колгосп Ім.Кагановича, який в 50 роках обєднали  з колгоспом ім. Фрунзе с.Цегів.

1950 р. - 1953 р.р. побудовано маслозавод,

1955-1959 р. цукровий завод.

У 1958 році село Мар’янівка віднесено до категорії селищ міського типу, і налічувалось до 1.5 тис. населення.

У вересні 1959 року  згідно рішення  № 445 від 10.05.1959 року  утворено Мар’янівську селищну раду. З 1960 року селище Мар’янівка стало одним з найбільших промислових селищ Волинської області на території якого працювали такі підприємства: Заготзерно, Плодоконсервний завод, Маслозавод, Цукровий завод, залізнична станція Горохів-2., заклади торгівлі. Побудована десятирічна школа на 300 дітей, дитячий садочок, житлові будинки.

1965р  відкрили будинок культури, 1970р. будинок побуту.

До кінця 20 століття  селище розвивалось, розбудовувалось. В ньому вирувало промислове і культурне життя. Початок 21 століття приніс закриття, відомих майже на весь світ, підприємств плодоконсервного і маслозаводу, призупинив роботу цукровий завод, селище завмерло, переважна кількість працездатного населення виїхала в пошуках роботи за кордон: в Польщу, Чехословакію, Італію, Іспанію, Португалію, Америку. 

На 1.01.2021 року у Мар’янівці працює цукровий завод (відновив роботу у 2017 році), приватні заклади торгівлі, ПП по наданню різного виду послуг, поштове відділення, школа, дитячий садок, будинок  культури, бібліотека, будинок побуту, амбулаторія, аптека, залізнична станція.   

У 2001 році  вперше відзначали день села, за дату заснування Мар’янівки вирішили взяти перший перепис населення - 1921 рік.

Через територію Мар’янівської, Цегівської, Бранівської, Журавниківської, Квасівської селищних рад проходить гідрологічний заказник «Гнила Липа» площа якого  1644 га., статус надано за рішенням облради №18 від 3.03.1993р.

Минуле і сучасне селища  описане в краєзнавчому нарисі  «Марянівка». 

  1. Ковальчук С.І. «Мар»янівка» -Луцьк : ВМА «Терен» 2013 р.

 

Бранівський старостинський округ.

Село Брани

Площа 22.5 кв.м.

Населення 609 чол.

Координати 50 24 31’’ пн.ш

                      24 4510’’ сх.д.

Водойма р. Гнила Липа

Перша згадка про село  1540 рік. В минулому власність Василя Бранського або Мишича. В 1577р належить Павлу Бранському. Пізніше власність Миколая Вележинського.

В 1648 р. в селі налічувалось 50, а 1649-1650 р - 30 дим., у 1911 р. 2.292 дес. належало до графа Басаліні. В кінці 19 століття в селі була  дерев’яна церква (1725 р), школа, млин, вітряк.

Перша інформація про школу  1890 року, 1946 рік початкова школа, 1949р – семирічна, 1951р – десятирічна.

01.09.1976 р запрацювала новозбудована школа на 320 учнів.

На території Бранівської сільради був колгосп ім. Енгельса  пізніше колгосп «Мрія».  Всі села сільської ради входили до  колгоспу. У селі працював цегельний завод потужністю 2 млн. штук цегли на рік, піч для випалювання вапна, пилорама, видобували торф. 

З 1959 року функціонує дільнична лікарня.

На даний час у селі діє Покровська церква, школа, клуб, бібліотека-філія, дитячий садочок, залізнична  станція, курсує автобус Горохів - Брани. Працюють приватні підприємства по наданню торгівельних, транспортних послуг, фермерські  господарства.

На території села знаходиться каплиця 1912 року, збудована колишнім власником Бран графом Рафаїлом де Босаліні. За розповідями жителів подружжя поховане в цій каплиці (документального підтвердження немає).

У 2020 року за кошти жителів села Брани і меценатів  реставрували  каплицю, окультурили територію, офірували ікони і у грудні урочисто відкрили  споруду, яка має історичне  ще  й сакральне значення для села.

        Історія села  описана  жителями с. Брани  

  1. Войціцька Ж.А. «Гріє душу село» Луцьк ,  ВМА «Терен» 2018 р.
  2. Патлашинська Л. «Незабутнє припорошене віддаллю віків» ПрАТ Волинська обласна друкарня , Луцьк  2011р.

 

Село Борисковичі

Площа 17.7 тис. кВ.м.

Населення 408 чол.

Координати 50 2518’’ пн.ш

                     24 4657’’ сх.д

Водойма  р. Липа

Засноване 1184 року.

Cело Борисовиці або Боришковиці Володимирського повіту Бранівської волості. Згідно ревізії Володимирського замку 1545 р. було власністю Іванової Козинської і Семена Клевецького. У 1577 р. і 1583 р. належало до Козинських, а в кінці 17 століття до Гротовських . У 1648-1649 р. було там 10 димів, а 1650 р. - 12 димів.  На території села знаходиться городище  планування якого  характерне для фортець візантійського кола. Воно було насипане у Х – ХІ століттях. У Вікіпедї (без посилань на джерело) є відомості, що село засноване у 1184 році. Місцеві жителі називають городище «Валами», «Катеринськими горами».

Під час будівництва залізниці  Львів -  Луцьк  недалеко від городища знайшли великий скарб золотих та срібних монет і медальйон римського імператора Йовіана. Дослідженнями місцевості займались науковці Москви, Києва, Львова, Луцька.

Школа у селі була ще за царської Росї, у 1936 році побудували нову, вона  у 1942 році згоріла.

У 1958 році відкрили  4  класну  школу, згодом 5 класну. З 1959 року 5-6 клас. У 1972 відкрито восьмирічну, у 1989 році школу добудували.

На даний час у селі діє церква Іова Почаївського (1909 р), школа, клуб, магазин. Працюють приватні підприємства і фермерські господарства.

У 2019 році за 3 кілометри на південь від села встановили знак «Найвища точка Волинської області»  Висота 292,5  ш.н.р.м. координати  50.2350’’ №24 4759, 0Е.

        Історія села описана в краєзнавчому нарисі.

Леонід Лагановський «100 років храмові преподобного Іова Почаївського» (1909 – 2009 р.) с.Борисковичі. ПП Іванюк В.П. м. Луцьк 2004 р.

 Село Довгів

Площа  2.5км.кв.

Населення  487 чол.

Координати 50 26’09’’ пн. ш

                     24 43’44’’ сх. д.

Водойма р. Липа

Село Довга або Довге Володимирського повіту, Бранівської волості над рікою Липою. За ревізією Луцького замку 1545 року власність Михайла Козеки,  пізніше належало до Гулевича, від нього перейшло  до Загурських. В 1887 році  було там 105 домів і 183 жителі, деревяна церква, 2 водяні млини, вітряк. За переписом 1911 року  - 796 жителів 1 водяний млин.

У 1994 році  початкова школа, у 2016 році її закрили, учнів довозять у  школу сусіднього села.

На даний час у селі є Церква святого архимандрида Михаїла (1920 р.), клуб, ПП Довгів хліб, Фермерські господарства, магазин.

На березі біля річки знаходиться Хрест пісковикової породи, яка  не характерна для даної місцевості. З хрестом пов’язані  цікаві розповіді і легенди. Дослідженням його походження займались науковці СНУ ім. Л Українки: геолог О.П.Вовк, фізик Г.П. Шуварова, археолог, історик, краєзнавець С.Д. Папишко та ін. близько 20 чол. По розповідях селян хрест знаходився біля старої церкви.

Бужанівський старостинський округ.

Село Бужани.

Площа 23.3 км.кв.

Населення 861 чол.

Координати 50 21 43’’пн.ш

                     24 48’45’’сх.д.

Водойма  р. Калинівка

В документах село Бужен, Володимирського повіту Бранівської волості.

Федько канцлер великого  литовського князя Свидригайла у 1446 році отримав у володіння село Бужани та Козлів.

Село над річкою Небіжкою. За ревізією Луцького замку 1545 року  належало до Богдана Сімашки. В 1577 р. платить від 24 дим., 6 город, від коршми, а в 1583 році від 23 дим., 6 город і 1 попа. Пізніше село перебуває в заставі кн.  Степана Четвертинського, який платить від 117 дим, в 1649 р. за 60 дим.,  а  в 1653 році за 10 дим. 

В 18 – 19 столітті Бужани належать до Загурських і Ледуховських, було там 286 дом. і 1238 жителів, Церква деревяна  1715 р. на місці старої  з 16 століття. У 1890 році є згадка, що в Бужанах діє парафіяльна школа. До 1939 року в селі, на території де знаходиться клуб, був прекрасний палац, колишня резиденція Загурських, пізніше Ледуховськи, парк , оранжереї, теплиці, ставки і конюшні все було знищено у другу світову війну.

У 1948 році на території Бужанівської сільської ради був заснований колгосп, назва якого постійно змнювалась -  ім. Жданова,  ім. Хрущова,  ім. Мічуріна, ім.Суворова, «Батьківщина». В селі була пилорама, млин, цегельний завод потужністю 1 млн. штук цегли на рік, торфопідприємство на площі 20 га. Розташоване біля села Ржищів, школа механізації.

На даний час у селі є Свято Миколаївська церква, школа 1967 р.,  садочок, клуб, бібліотека., амбулаторія, приватні підприємства, фермерські господарства.

Між селами Бужани і Брани знаходиться Зоологічний заказник місцевого значення  в Україні «Бужанівська дача», площа 1512 га. Рішення облвиконкому № 226 від 31.10 1991р. до складу заказника входить ботанічна Пам’ятка природи «Бук – патріарх» пл.0.01 га  рішення №  255 від 11.07.1972 р. (недалеко від Нового Зборишева) і « Бук – Велет» площа 0.01 га рішення №255 від 11.07. 2007 р. (поблизу Пильган). Цим деревам понад 250 років. Одним з природоохоронних комплексів є заповідне урочище «Красна гора»  площа 55 га рішення № 27/64  від 31.07.2014 року.

      Історія села  і людей описана  у історико - краєзнавчому нарисі.

  1.  Степанюк Р.С. «Бужани: шлях з минулого в майбутнє» - Луцьк – Надстиря ,2001 р.

Село Ржищів.

Площа 12.02 км.кв.

Населення  471 чол.

 Координати 50 21 08’’ пн. ш.

                     24 45 49’’сх. д.

Водойма р. Судилівка

Ржищів село Володимирського повіту, Бранівської волості. Село згадується в 1570 році, коли за нього платив Лев Рищинський від 5 дим., 4 город., а в 1583 році Лев Рищинський платив від частини Рищева   від 3 дим., і 2 город. В кінці 19 століття було там 99 домів і 600 жителів, деревяна церква з 18 століття, млин. В 1948р село є відділенням колгоспу с. Бужани.

         На даний час  в селі є церква (1756 р.) Зачаття святою Анною Пресвятої Богородиці, загальноосвітня школа (1999 р.), клуб, приватні і фермерські господарства.

 Село  Скригове.

Площа        9.02 км.кв

Населення  248 чол.

Координати

Водойма р. Судилівка.

Дата заснування села не встановлена. Є версія, що в давнину село іменувалось Бендюги. У 1242 році під час одного з набігів монголо - татар  його повністю зруйнували, а люди, котрим вдалося вціліти, сховалися в очеретах. Як тоді говорили, вони «скрили голови». Припускають, що село відродилось наприкінці 14 століття і назвали його Скриголово. У 1886 року в щоденнику родоводу Андрія Савчука записано: «Над річкою Судилівкою, що впадає в річку Стир, недалеко від міста Берестечка серед боліт і корчів, вільх  та верб розкидано село Скриголово Володимир-Волинського повіту Бранівської волості». Цей факт підтверджує список населених пунктів Волинської губернії  станом на 1906 рік». У різні періоди часу  в селі проживали поміщики: Волянський, Жултовська, Дмуховський, Бранчевський, Вольський.

    У 1890 році згадка, що в селі є парафіяльна школа, за Польщі 4 річна, у післявоєнні роки семирічна, невдовзі 8  річна, за кошти діючого колгоспу побудована у 1971р нова школа, яка у 1987 році стала 9 річною. У 1990 році Харків Є . відкрила у школі музей історії села Скриголово.

 В Скриголовах  свого часу працював вітровий млин, школа, з 1948 р. село входить до складу колгоспу с. Бужани.

 На даний час у селі є  церква  Успіння Святої Богородиці (1900 р.), школа, відділення зв’язку, клуб,  працюють приватні підприємства, фермерські господарства.

   Історія села і його жителів висвітлена у  історико - краєзнавчому нарисі.

  1. Євгенія Харків « Там, де люди голови скрили» - Луцьк ВМА Терен 2008 р.

 Село Пилгани.

Площа         8.54 км.кв

Населення  192 чол.

Координати 50 2209 пн.ш.

                     24  52 51 сх.д.

Водойма р. Судилівка

Село Володимирського повіту, Бранвської волості - Пульгани, на бувшій границі з Галичиною. Село згадується у 1577 році, як власність волинського землянина Василя Деревинського,який вносив за 2 дим. 10 город, а в 1583 р. з частини села платив Михайло Коритенський, а з другої   Деревинський.

В 1890 році в селі діє парафіяльна школа. За переписом 1911року  до великої земельної власності  в Пульганах належало 1.139 десятин до Е .Загурської. У 18 В кінці 19 століття  було там 84 домів і 577 жителів, деревяна церква 18 століття, млин над р.Судилівкою, вітряк. Це прикордонне село, в якому стояла постова будка і поруч казарми, в яких жили солдати які охороняли кордон.

 На даний час у селі є церква Різдва Пресвятої Богородиці(1856р.), приватні магазини.

Галичанський старостинський округ.

Село Галичани.

Площа           13.68 км.кв

Населення    192 чол.

Координати  50 26 08 пн.ш.

                       24  54 10 сх.д.

Водойма р. Липа

Залізнична станція Галичани

Село Володимирського повіту Бранівської волості, над річкою Липою, недалеко від границі з Галичиною. Село Галичани згадується у 1528 році., коли воно належало до князів Івана та Гаврила Галичанських. Від прізвища пішла назва поселення. В 1543 році належали до кор. Бони, яка мала тут свого намісника. В  1570 році  належала до Михайла Ело Малинського, який платив від 66 дим., 12 гор., 3 боярів пут. В 1583 році було власністю Івана Красенського – Борзобогатого, який платив 76 флор. Пізніше село належало  до Чапських і Замойських. В 1859 році село належало  Четвертинському. У 1878 році в Галичанах  налічувалось 89 дворів 651 житель. За  переписом 1911 року  велика земельна власність належала до Раи де Лалула 1.309 десятин. Через село проходив старий тракт від Кремянця до Володимира. Земля дуже родюча. Постало тут в околицях прислівя: «Хто має Галичани, той сідає між панами.»

1884 в селі збудували Петро - Павлівську церкву. При церкві була церковно - приходська школа. Церква згоріла у 1914 році. Прихожани за свій кошт у 1925 році побудували нову,

У 1927 пофарбували зробили розпис, офірували ікони і на другий день Різдва Христового 1928 року освятили.

На початку 20 століття у Галичанах була олійня, крупярня, вітровий млин, діяла школа. У 1941 році створено колгосп. У післявоєнні роки  організували колгосп ім Калініна.  У 1951 році він об’єднаний з колгоспом ім. Кагановича с. Хмельницьке, ім. Фрунзе с. Новий Зборишів.

У 1970 році приєднано с. Холонів. Колгосп став одним з найпотужніших у області відгодівельних комплексів, на відгодівлі знаходилось 12000 голів ВРХ.

У 1972 році за кошти колгоспу  побудовано будинок культури, у 1975 році двоповерхову  школу І- ІІ ступеня, дитячий садочок. Працював ФАП, бібліотека.

На даний час в селі діє церква святи Петра в Павла, школа, бібліотека, дитячий садочок, ФАП, приватні і фермерські господарства.

Село Новий Зборишів.

Площа                 5. 137км.кв

Населення          78 чол.

Координати        50 24 54’’ пн .ш.

                            24  55 57’’ сх .д.

Село Володимиркого повіту. Утворилось воно на місці хуторів: Озеро , Сіножаті, Стависько, Зозульська, Теребішка. На прикінці  19 століття це було рівносильне Галичанам село Зборишів, воно пережило, як і всі села, дві війни, велику пожежу, під час якої пів села згоріло. Люди почали відбудовуватись і на корчунках виникло  село  Новий Зборишів. За кошт громади звели у 1924-26 роках Покровську церкву, 1920 – 1930 р. запрацювала школа, на той час у селі  налічувалось 140 дворів.

У 1990 р. за кошти агрофірми «Незалежність» збудовано нову  початкову школу.

На даний час у селі діє Покровська церква, працює приватне підприємство.

Село Хмельницьке.

Площа               7.543 км.кв

Населення         193 чол.

Координати       50 26 38’’ пн .ш.

                            24  56 17’’  сх .д.

Водойма Гнила Липа.

Село Володимирського повіту над річкою Збитенкою або Липою.

В 19 столітті  це власність Єви Фалинської, у 1911 році  793 десятини належить Миколі Балбесову. Між селами Галичани і сучасним селом знаходився хутір Люлювка, в долині було поселення осадників з Польщі Нове Гніздо. Є твердження що поселення називалось Старий Зборишів. Воно ділилось на два хутори Варшавський  і Сирилівка. Коли саме виникло село невідомо. Біля траси Берестечко – Горохів, де зараз окраїна села, було велике поселення до 1946 року село носило назву Баторівка, пізніше дістало назву  Хмельницьке. Відомості про село вимагають детальнішого вивчення і доповнення.

У 1992р. силами колгоспу «Незалежність» побудовано початкову школу, діяв ФАП, працював магазин

На даний час в селі діє Покровська церква, працює два приватних магазини, приватне підприємство.

 

Цегівський старостинський округ.

Село Борочиче.

Площа                               км.кв

Населення               1339 чол.

Координати        50 25 46’’ пн.ш.

                            24 49 25’’  сх.д.

Водойма р. Липа

Борочиці - село Володимирськогот повіту, Бранівської волості над річкою Липою, було родинним гніздом  волинських землевласників Мишків – Холонівських. Згідно з ревізією луцького замку, Мишки – Холонівські  були зобов'язані до утримання і забезпечення городні: Іван Мишко – Холонівський і Іван Шивкович. В 1570 році частина Борочич належала  до Хведора Склинського, який платить з 12 дворищ, 9 город., по 4 гроши. В 1583 році той же Хведір вносить за свої частини від 10 дим., 2 гор., 8 город., пів дорічного колеса, ¼ попа, а Гнівош Олеськовський  з 23 дим., 15 город, по 4 гроши, 10 комірників, 2 вальнихколіс, 1 попа ( свідчить це, що в цьому селі була тоді церква – 1583 р.)

В 17 столітті  Борочичі належали вже до Гулевича. В 1649р.  було там 61 дим., а 1650 – 50 дим. Згідно книги 900 ліття православя на Волині в 1678 р. побудована Покровська церква, вона згоріла від удару блискавки. В 1757р побудована кладбищенська Миколаївська церква. Згідно з переписом 1911 року велика власність нараховувала 189 дес., була тут 1 крамниця, водяний млин і 1087 жителів. В кінці 19 століття там було 139 дим і 874 жителів. Письмова згадка про школу датована 1890 роком, вона діяла продовж всіх років. Село, як і всі навколишні села, пережило дві війни.

У 1941році організований колгосп. У 1948 році відновлено організацію колгоспів і в Борочичах почав роботу колгосп ім. «Жовтневої революції» в подальшому колгосп «Комуніст», який у 1960 році ввійшов у склад Горохівського бурякорадгоспу, як відділення «Комуніст».

У1972році побудовано школу на 320 учнівських місць, дитячий садочок, будинок культури з спортивним залом, стадіон, ФАП, у 2000 році Свято Іллінська церква.

На даний час у селі діє Свято Іллінська, Миколаївська  церкви, школа, садочок, ФАП, приватні магазини, приватні і фермерські господарства.  

Миколоївська церква була взята під охорону держави постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня  1963р. № 970. Об’єкт занесений до Державного реєстру національного надбання як пам’ятник містобудування та архітектури національного значення. Наказ Державного комітету  будівництва, архітектури  та житлової політики України  №128 від 2.06.1999р .

 

Село Цегів.

Площа                  16.02 км.кв

Населення              900 чол.

Координати   50 27 59’’пн.ш.

                          24 46 34’’  сх.д.

Водойма р. Липа

 Цедів, Цегів, Цедув, село Володимирського повіту Бранівської волості 65 кілометрів від Володимира. За ревізією Луцького замку  1545 року - то власність  Івана і Михайла Ощовських, які були зобов’язані утримувати 3 замкові городні. З 1579 року частина Цегова належала до Романової Білостоцької, друга частина - до Станіслава Добжинського і третя частина - до  Івана  Крутозовського, четверта частина була в оренді у Василя Гулевича. У 1583 році Цегів належав до Павла Козинського, Михайла Воютинського, Івана Ощовського, Івана Ворони. Пізніше село перейшло до Гулевичів і Підгородинських. У 1890 році є згадка що у селі діє  церковно – приходська школа, за Польші 1923-1926 р. побудована нова.

В Цегові побудована Введенська церква 1770 року (згоріла 1943 році).

1897р побудована  церква Різдва Пресвятої Богородиці.

У 1941 році в селі організували колгосп ім. Фрунзе, після війни у1948 р він відновив роботу. В 1952 колгосп ім..Фрунзе обєднали з колгоспом ім. Кагановича с. Марянівка, був переменований на колгосп ім.Чапаєва. У 1960р колгосп ім. Чапаєва с. Цегів, колгосп «Комуніст» с. Борочиче, колгосп «1 Травня» с. Широка, колгосп  ім. Калініна  с. Сільце, як відділення,  увійшли до складу Горохівського бурякорадгоспу.

В селі діяли Богородична церква, 7 річна школа, клуб, ФАП, 3 магазини, цегельня, асфальтний завод.

На даний час в Цегові діє церква, початкова школа, дитячий садочок, клуб і музей старожитностей, працюють 4 приватних магазини.

Історія церкви Різдва Пресвятої Богородиці, села і її жителів описана в краєзнавчому нарисі.

  1. Ковальчук С.І. «Під покровом Божої Матері» Луцьк ВМА «Терен» 2917р.

Село Широке.

Площа                  22.5  км.кв

Населення          406 чол.

Координати        50 25 12 пн.ш.

                            24 51 25  сх.д.

Дати виникнення села ніде  не зафіксовано. По розповідях старожилів  на землях панів бужанських Загорських і Ледуховських люди купували наділи, а це стало можливим після ліквідації кріпосного права 1861 року. Так виникли поселення Червоне, Зелене. З часом поселення перемістилось на теперішню територію.

Самої історичної довідки про село, нажаль, не збереглося. Народ зберігає в своїй пам`яті, передаючи зміст історичних подій з покоління в покоління.

Зі слів Раїси Іванівни Павлік, корінної жительки села, ми дізналися багато цікавого про сиву давнину села.

Червоний хутір на цей час був центром села. Тут була школа вчителювали (Пузьо Тадеуш, Неоніла Цвіювна). Магазином керував ним єврей Пінькас. У селі проживало багато поляків. Поляки скуповували землі і розселяли по хуторах жителів села. Можливо, тому село так і називається, що простягалося на широку територію. В 1943 році на землях довоєнного Волинського воєводства Польщі розгорілася кривава міжетнічна драма, названа згодом Волинською трагедією в Україні. І тому в цей час в нашому селі було знищено багато поляків, багато із них покинули село.

В роки Великої Вітчизняної війни німці спалили весь Червоний хутір. У після воєнні роки людей з хуторів  стали переселяти в село. Школу перенесли в Шаповаликову хату, пізніше в хату Загоровських, що зараз на цьому місці живе Василь Заєць. А в 1964 році почали будувати вже нову школу, яка існує до сьогодні.

У післявоєнні роки в селі Широке і Борочичі було створено колгосп. Всі землі в одноосібників забрали до колективного господарства. В 50-і роки на території Мар янівки побудували цукровий завод. Колгосп переорганізували в радгосп Горохівського цукрокомбінату.

Клуб знаходився в Миколайковій хаті. В 1978-1979 роках в селі побудували новий заклад культури.

На даний час в с. Широке діє церква, початкова школа, працюють 2 приватних магазини.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь